4000 американців

Нещодавно ЗМІ поширили інформацію, що загальні втрати армії США у Месопотамії сягнули 4000 бійців. Навіть не буду сперечатися мало це чи багато. Мало. Однозначно дуже мало. Америка виграла війну проти великої сухопутної армії та вже 5 років здійснює окупацію цієї територію не дивлячись на протидію великої кількості інсургентів. У чому секрет? На мою думку у технологічній революції що відбувається на наших очах останні 20 років.

Давайте зазирнемо у історію. Подивимось як еволюціонувала піхота за останні триста років.

Масове поширення вогнепальної зброї та її максимальне здешевлення та спрощення вивели на арену європейських воєн багатотисячні армії озброєної мушкетами піхоти. Як комплектувалася така армія? Основа такої армії тисячі рядових рекрутів стрільців. Тут перевагу має велика та централізована держава що може змобілізувати та утримувати більшу кількість бійців ніж інші. Мінімальна підготовка. Простий стрілець повинен вміти рухатись відповідно до команди офіцера, швидко заряджати примітивний кремінний мушкет та по команді стріляти залпом "десь у напрямку ворога". Дешева та проста зброя мала низьку дальність та катастрофічну влучність. Це компенсувалося зосередженням залпового вогню великих мас піхоти. Отже хороша армія це велика армія що добре постачається рекрутами та припасами. Офіцерський корпус постачали панівні верстви населення - дворянство. Примітивний штаб передавав волю полководця дивізіям та корпусам, забезпечував постачання та логістику. Отже той у кого більші ресурсів для забезпечення армії харчами, кіньми та рекрутами врешті решт виграє війну. Артилерія в тих війнах була лише "великим мушкетом" з залогою з кількох бійців. Кавалерія - або "мобільна піхота" рейтари, драгуни, карабінери, або розвідувальні підрозділи - улани, гусари. Але долю війни вирішувало те, скільки стрільців врешті решт зможе рекрутувати, озброїти, взути-вдіти та доставити до поля бою та чи інша сторона. Ніякий геній не міг компенсувати нестачу мобресурсу. Фрідріх, Бонапарт, Карл - ось короткий перелік геніїв що не витримали мобілізаційного темпу. Перемогти у всіх битвах та програти війну - це не історичний анекдот а сувора правда. Інсургенти не мали жодного шансу проти такого війська. Так само як окремі бійці чи невеликі підрозділи регулярної армії ставали легкою здобиччю партизан. Окремий боєць позбавлений офіцера та шикування ставав безпомічний. Зброя не давала переваги одному бійцю навіть проти двох пейзан з вилами.

За таких умов армії ставали все більшими, мистецтво швидко збирати, рухати та постачати сто- триста- п'ятсот- тисячні армії все більш досконалішим. Але у двері стукав технічний прогрес. Відбулися дві важливі зміни. По-перше піхотинець отримав у своє розпорядження спочатку нарізну, потім казнозарядну і врешті решт багатозарядну зброю. А артилерія стала стріляти дуже далеко, швидко та революційно потужними снарядами. Фактично артилерія кінця ХІХ ст. не мала нічого спільного з гарматами наполеонівських часів.

Далекобіна та влучна рушниця підвищила роль рядового піхотинця. А мега-швидкострільна рушниця - кулемет разом з швидкозарядною унітарною гарматою взагалі революціонізувала поле бою. Я класифікую цей період як час швидкострільної зброї.

Навіть у інсургентів з'явився шанс. Магазинні рушниці та кулемети бурів стали великою проблемою для британців. Але то було тимчасове непорозуміння.

Врешті решт європейські армії вступили у ХХ століття такими ж масовими піхотними арміями, але завдяки магазинним рушницям, кулеметам та швидкострільній артилерії вогнева потуга регулярної армії виросла у десятки разів. Наслідком цього стала кривава баня 1-ї світової.

Який рецепт успіху у першій чи другій світовій? Для перемоги треба транспортувати на ворожі бойові порядки фантастичну кількість вибухівки, у вигляді мін, снарядів, бомб, ракет. Лише перетворивши ворожі позиції на суцільну мішанину землі та крові можна посилати вперед піхоту.

ІІ-а світова принципово нічого не змінила. Кожен боєць отримав кулемет (автоматичну рушницю, пістолет-кулемет), щільність артилерії досягла фантастичної велични, броньовані артилерійські вози "танки" сунули на ворога разом з піхотою, а авіація, ця далекобійна артилерія вражала цілі швидко та на будьякій відстані.

Тепер діяв новий "вал". Окрім мільйонів рекрутів фронт вимагав мільйонів штук снарядів, трильйонів патронів, мільйони тон сталі, нафти, харчів. Були спроби перехитрити статістіку. Якщо у старих війнах нестачу війська міг у деякій мірі компенсувати "геній" полководця - більш вигідна позиція, вдалий маневр, військова хитрість. ХХ ст додало ще кілька рецептів щоб компенсувати брак ресурсу. По-перше це взаємодія на полі бою різних родів військ, це вирішувалось або за рахунок високого рівня тактичної підготовки офіцерів - приклад німецькі "камфгрупи" або за рахунок насичення війська сучасними та мобільними засобами зв'язку - приклад американська армія. Певну, але лише локальну перевагу давала техгічна досконалість зброї, але індустріальне суспільство легко компенсувало таку перевагу симетричними чи асиметричними засобами. Приклад симетричний "вал" проти якості: Тигр сильніше Шермана чи Т-34, але 3-4 Шермана чи Т-34 завалять Тигра. Асиметричний: Тигр нищить важка САУ, Мустанг чи базука. І нарешті, була спроба компенсувати частину "валу" за рахунок індивідуальної підготовки та муніції окремого бійця. Приклад з 1-ї світової - німецькі штурмові загони. У 2-й світовій штурмову тактику перейняли всі армії світу. З'явилися спеціальні штурмові підрозділи - батальйони "автоматчіков" у красной армії, британські командос, американські рейнджери та парашутисти, німецькі СС, то що. Спеціальна підготовка, високий моральний дух, хороша індивідуальна муніція, спеціальна зброя. Все це давало перевагу над ворогом, перевагу істотну, помітну, ще не вирішальну але вже помітну.

Друга половина ХХ ст явила світу новий технологічний прорив. Час потужної індивідуальної чи колективної зброї піхоти. Автоматична зброя досягла максимальної ефективності - АК, FN, М-16. Протитанкові та протипіхотні гранатомети, легка мобільна артилерія - міномети та безвіткатні гармати, ракетні комплекси (ПТУР, ЗРК, мобільні НУРСи), досконалі та ефективні міни, оптичні приціли. Всі ці засоби є відносно дешевими. Навіть бідні країни, парамілітари, партизани могли дозволити собі комплектувати військо такою зброєю. В'єтнам, Ємен, Колоніальна Африка, Афганістан, Чечня ось короткий перелік перемог іррегулярів над регулярним військом. Позицію простого та дешевого кулемета треба нищити десятками снарядів, один боєць з копієчним гранатометом вдалим пострілом спалить сучасний танк, а ПТУР чи ЗРК нищать будь яку технологічну перевагу. Здавалося прийшов кінець історії. Що ще можна вигадати? Що протиставити бойовику з АК та радіокерованим фугасом. Відповідь знайшлася. Асиметрична та постіндустріальна відповідь.

Для забезпечення переваги постіндустріального війська над іррегулярними формуваннями потрібно докорінно змінити роль одного піхотинця на полі бою. Що для цього потрібно? Зауважу, в цій частині змальовуючи постіндустріального, інформаційного піхотинця я буду змішувати реальність та перспективу. Тут нема фантазії, всі згадані технології чи пристрої або вже прийняті на озброєння, або проходять випробування або існують як перспективні зразки чи проекти.

1.Зброя. Індивідуальна піхотна зброя майже не змінилася за 50 років. Та сама автоматична рушниця під слабкоімпульсний набій, гранатомет, або снайперська рушниця. Але завдяки інтеграції цієї зброї з різними системами спостереження та розвідки її ефективність дуже зросла. Але головне не в цьому, поширення системи навігації та зв'язку до рівня рядового бійця дозволяє йому використовувати весь потенціал сучасної армії. Один піхотинець може нищити ворога навіть не використовуючи індивідуальну зброю, GPS, сателітний зв'язок, цифрова реал-тайм камера та лазерний цілевказ дозволять йому обрушити на ворога високоточні боєприпаси з наземних чи повітряних комплексів. Ворога не треба вбивати, треба лише підсвітити його позицію лазером або тицнути стілусом на точку на електронній мапі. Це докорінно міняє картину бою, піхотинець сам визначає цілі для ураження а потім займає знищені ворожі позиції.

2.Захист. І тут революція. Його дуже важко вбити. І чим далі тим важче це буде зробити. Сучасний шолом витримає пістолетну кулю а важкий армійський бронежилет зупинить будь-яку кулю зі стрілецької зброї. Далі більше, вже зараз є реальністю повний захист бійця від куль та осколків, залишилося лише технологічно доопрацювати та поширити технологію. Ясно що захист не буде 100% але втрати у живій силі постіндустріальної армії зменшаться на порядок. Додамо до цього прямий зв'язок з штабом з можливістью передачі медичних характеристик та швидкість евакуації поранених. І ми побачимо замість рядового селюка-рекрута середньовічного важко озброєного лицаря, якого "хрендостанеш". Цілком можливе оснащення бійця індивідуальними датчиками пошуку мін, виявлення снайперів та ін.

3.Зв'язок та взаємодія. Оце вже взагалі реальність фантастики. Пам'ятаєте компьютерні ігри? Якщо хтось з бійців побачить вогневу точку ворога він її маркує на цифровій мапі і тепер її бачать всі від сусіда до генерала у штабі. Цифрові камери дають можливість офіцерам у реал-таймі спостерігати картину бою з різних точок. Фактично керування операцією можуть вести оператори з якогось бункеру на іншому континенті.

4.Роботи. Я не вірю в близьку перспективу появи на полі бою термінаторів та робокопів. Але. Вже зараз випробуються самоходні машини що можуть перевозити за піхотою додаткову муніцію чи зброю, евакуювати поранених. Маленькі наземні чи літаючі роботи будуть вести розвідку, шукати міни. Нортроповський БПЛА-гелікоптер зможе доставляти припаси прямо на передній край чи у ворожий тил.

Який висновок? Зроблено новий крок у технологічному прогресі озброєнь. Скоро на поле бою вийдуть воїни нової ери - ери цифрових технологій та глобальних комунікацій. Важливе зауваження, укомплектування такого вояка буде під силу лише дуже потужній економіці. Такі технології будуть вимагати мільярдних інвестицій. Отже найближчі десятиріччя ці технології зможуть собі дозволити лише лічені країни. Отже вояки цифрової ери опиняться у ситуації конкістадорів серед індіанців.