В кожній хаті електрика, ще й радіо грає... (Брати Гадюкіни)
Я дивлюся на ці сімдесят років - 1921-1991, не дуже вдалі то були для вкраїни роки. Але давайте не будемо пісімістами. Пошукаємо вигоди та зиски що знайшла наша нація за ці складні часи. Не люблю про погане, давайте про хороше. Для чистоти експерименту пропоную порівнювати за "держпланівським" принципом. З попереднім звітним періодом 1821-1891 рр. Отож:
1. Державність. Багато моїх земляків носяться з цим запозиченим з велікоросійського наречія терміном як Липинський з писаною торбою. Нехай. Весь цей час, вперше з часів Гетьманщини, Україна існувала як де-юре самостійна держава пов’язана з СССР добровільним (де-юре) союзним договором. Діяли всі державні інститути, за винятком збройних сил. Казкова "незалежність на шару" 1991 року має завдячувати саме цьому факту. Спасіба Дедушке Леніну.
Порівнюємо. 1821-91. Жодних навіть вторинних чи ж бо третинних ознак державності.
2. Соборність. Канешно проти природи не попреш. Українська натура оспівана в анекдотах "як не зїм то понадкусюю", "а отам будуть огірочки" і т.п. Сянщина, Пряшивщина, Придністровя, Курщина, Кубань ці слова кличуть в похід! Але давайте подивимось на ситуацію тверезими очима. Німцям щоб зібрати до купи лише частину своїх етнічних земель знадобилося два століття кривавих та виснажливих воєн. Шарнхорст, Гнейзенау, Бісмарк, Гінденбург, Мольтке, Блюхер, Манштейн та Клаузевіц які імена! І навіть за таких розкладів у мінусі Австрія, Ельзас, Прусія, Судети, Померанія і т.д. Та одна Померані коштовнійше усіх наших сянщин та пряшившин. За округлі та широкі кордони нашої батьківщини спеціальна подяка отцу народов І.В. Сталіну. Хароша історія про мальовниче Закарпаття яке останній раз було під Києвом десь у волохаті княжі часи. Здивовані обивателі краю зустріли новий 1945 рік щирими українцями. Не менш здивувалися у Празі та Будапешті... Окрема пісня сонячний півострів. Спасіба Микита Сергійович, большое человечєскоє "спасіба".
Порівнюємо. Власне Україною вважалась колишня Гетьмащина. Навіть Слобожанщина не рахувалась за Україну. Я вже не кажу про Новоросію. Правобережжя проникнуте польським впливом. Ну і така дрібничка як розділ українців між імперіями.
3. Корінізація. Переважну більшість керівних посад в УССР займали етнічні українці. Я не володію цифрами, але єврейське засильство в адміністрації було подолане вже в 50-ті роки. Сотня ВУЗів готували керівні кадри для освіти, науки, держави, партії з українських селян та робітників. У 60-80 українці складали більшість керівництва.
Порівнюємо. Єдиним джерелом українського чиновництва була козацька шляхта лівобережжя. Але з 17 ст. більшість родів повністю відірвались від українського коріння. Домінували у адміністрації поляки та зросійщені німці. Така сама ситуація у Галичині.
4. Українізація. Навіть у 80-ті переважна більшість сільських та значна кількість міських шкіл були українськими. Жорсткі норми та плани підтримували наклади україномовних книжок, преси, теле-радіоарограмм. Де-юре українська мова функціонувала у УССР як державна. На ній видавались закони, урядова преса, то що.
Порівнюємо. Та власне у російській Україні порівнювати нема з чим. Статус української мови в часи тирана Сталіна та за освободітеля Александра ІІ навіть не піддається порівнянню.
5. Економіка. Дуже суб’єктивна величина. Як не дивно. Але що мені точно відомо, що без хімічної та металургійної промисловості ненька б смоктала лапу ці роки. Енергетика, інфраструктура, фундаментальна наука, ВПК це все здобутки советской власті. Без шаленої індустріалізації Україна являла б собою щось подібне на Румунію. Окрема пісня Галичина. Економічний потенціал нашого «П’ємонту» навіть не нульовий. Він мінусовий. Всі ці ЛАЗИ, Світочі, Галки, Електрони, незліченні підприємства харчової, легкої, місцевої промисловості збудовані советами що б хоч якось вирівняти рівень розвитку двох Україн.
Порівнюємо. Канечно в плані свобод цісарська Україна була у виграшних умовах, але економічно... Срака імперії, вибачайте на слові. Велика Україна така сама відстала та недорозвинена аграрна як і вся кульгава романівська Росія.
Висновки.
У 1917-1920 ми друзі проїбли свій історичний шанс. І надніпрянці, і завзяті галичане. Могло бути гірше. Але я люблю коли "синк позитіф". Врешті решт ми всіх сделалі. І від мадьярського Виноградова до кацапського Севастополя розквітає наша ненька. Головне ще раз не проїсти.
вівторок, 6 травня 2008 р.
Спасібо партії за ето...
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар