неділя, 31 січня 2010 р.

дуже несподівана стаття

Журнальный зал | Знамя, 2008 N11 | Эргали Гер - Мой Ельцин.


Рискав тут просторами інтернету у пошуках матеріалів для дісера та несподівано натрапив на таку статтю. Скажу відверто вона мене трохи приголомшила. Автор дуже цікаво та з несподіваних позицій аналізує перебіг подій у переломні 1989-91 роки. Дуже рекомендую до прочитання.

Не будь ГКЧП, десять республик подписали бы новый Союзный договор, а Латвия, Эстония и Литва заплатили бы за выход “нулевым вариантом” гражданства. Дальнейшее развитие событий вынудило бы, возможно, присоединиться к новому договору Грузию и Молдавию (или Абхазию с Приднестровьем). А дальше? Перспективы гипотетической федерации, в которой национальные движения подпитываются пустыми прилавками (или первыми, самыми сложными годами экономических реформ), предугадать несложно. Резкий рост центробежных тенденций, нулевая управляемость, неизбежная война центральной и местной бюрократий за лакомые куски всесоюзной собственности — это еще не все. Представьте себе войну на Кавказе, усугубленную войной в Таджикистане, ростом радикальных мусульманских настроений в Средней Азии и Поволжье — плюс растущее влияние “Руха” и Белорусского Народного Фронта, — и все это формально в одной стране, возглавляемой нерешительным лидером, продолжающим свою неравную борьбу с Ельциным, военными и партийными товарищами одновременно… Представили? То-то.

На каких условиях совершался бы неизбежный развод республик в 1993 или 1995 годах, нам неведомо. Ясно одно — с каждым годом ситуация становилась бы все более неуправляемой и взрывоопасной. С каждым годом возрастали бы риски распада не только СССР, но и России — а ведь только Россия была гарантом мирного развода республик. Очень возможно, что в гипотетическом 1993 году рулить цивилизованным разводом было бы некому — и тогда, полагаю, нас разводили бы в Вашингтоне. А это уже совсем другая история.

Так что, по большому счету, мы должны быть благодарны ГКЧП (и лично Леониду Макаровичу Кравчуку) за то, что новоогаревские соглашения так и не появились на свет. Вот они, парадоксы истории.

2 коментарі:

Oleksandr Solomakha сказав...

З позицій сьогодення завжди легше оцінювати минуле. Куди важче зорієнтуватися у реаліях, свідком яких ти є. Вважаю, що намагатися передбачити як могли б розгортатися події, аби історія повернула б у той чи інший бік, є справою цікавою хіба що для фантастів. Це словоблудство отримало назву «альтернативна історія». До речі, у цій справі предметно попрацював вже нині покійний Василь Кожелянко зі своїми "Дефіляда", "Конотоп", "Котигорошко... Рекомендую почитати на дозвіллі...

Святослав Денисенко сказав...

не погоджусь з вами. альтернативна історія це коли ми беремо якийсь "шверпункт" та припускаємо що після нього історія розгалуджується. я прибічник погляду на історію який мав Харі Селдом з азімовськх "фоундейшн" що історія іде генеральним маршрутом а дрібні випадковості не вплинуть на процес глобально. якби не було ГКЧП совок все одно б іздох, ну просто на пару років пізніше, от і все. власне такий варіант і розглядався у статті.